«Медіа-культура»

Медіа-культура як суспільний феномен виробництва медіа-продукції, опосередкований засобами масової комунікації, та її споживання масовою аудиторією становлять медіатизований простір, який створює нове середовище існування, нову реальну дійсність. Сучасний розвиток засобів масової комунікації обумовлює утворення нових форм життєдіяльності людини, новий досвід спілкування й співіснування.
Традиційні медіа - радіо, телебачення, відео та особливо новітні мультимедійні засоби відкривають для користувача/споживача медіа-продукції такі можливості:

-         обирати й прослуховувати велику кількість радіоканалів, дивитися безліч телеканалів завдяки супутниковому зв’язку;

-         записувати, зберігати й копіювати як для багаторазового сприймання, так і для тиражування аудіо-, візуальну, аудіо-візуальну інформацію;

-         зупиняти й повертати назад звук, зображення з метою більш детального сприймання, кращого усвідомлення змісту інформації або поновлення естетичного переживання, задоволення;

-         створювати комп’ютерні фільми, енциклопедії, сайти, блоги, віртуальні фотоальбоми та ін.;

-         отримувати додаткову інформацію, консультацію в інтерактивному режимі;

-         актуалізувати, розвивати творчий потенціал у галузі відео-культури засобами фото-, відео-камери;

-         активізувати знання, отримані в ході традиційного навчання.

      Засоби масової комунікації сприяють становленню самостійного, критичного мислення, сучасного світосприймання, естетичної свідомості, навичок художнього аналізу продукції медіа-мистецтва, розширюють необмежені інформаційні горизонти, роблять інформацію доступною для великого загалу користувачів.

       Інформатизація/медіатизація мистецтва дозволяє будь-кому долучитися до шедеврів світової культури. Завдяки як індивідуальним (мобільні зв’язок), так і масовим (інтернет) ЗМК значно розширилися комунікативні можливості, стало можливим здійснення дистанційного навчання.

Перелік переваг еволюційного розвитку засобів масової комунікації можна продовжити. Сьогодні медіа, по суті, є засобом засвоєння світу в його комунікативних, інтелектуальних, психологічних, художніх та багатьох інших аспектах.

Однак постійне ускладнення медіа-простору призводить до виникнення нового медіа-ландшафту, нового медіа-порядку й змінює медіа-культуру в цілому. Так, наприклад, стало значно менше обмежень для доступу до потоків інформації загалом, об’єми інформації постійно збільшуються, національні медіа-ринки інтегруються у глобальну медіа-структуру, відмінності між інтернетом, телебаченням, пресою, книгою та телефоном зникають, а медіа-ресурси інтернету стали доступними людині, де б вона не знаходилася. Саме в такому світі інформації без інформаційних меж і обмежень живуть наші діти, молодь, маючи доступ до медіа-продукції всього світу. Створюючи особливий інформаційний простір, багаточисленні медіа впливають на формування соціальних, моральних, художніх, естетичних цінностей та інтересів особистості, стають важливим фактором впливу на її свідомість, світоглядні позиції. З цієї причини засилля низьковартісної в художньому, моральному, змістовому, ціннісно-смисловому аспектах медіа-продукції, постійна репрезентація насильства, агресії, порнографії потребують реагування з боку певних державних інституцій.

В умовах масового застосування бездротових засобів доступу до інтернету відстежувати інформаційне наповнення в глобальній мережі  практично неможливо. Коли цифрові медіа виходять з-під контролю законодавчих органів, особливої ваги набуває необхідність у вихованні компетентності споживання медіа-продукції. Все це вимагає посилення уваги до наукових розробок інструментарію формування медіа-культури особистості нового покоління. Такий підхід має забезпечити розвиток пізнавальних інтересів, адекватного, художнього й творчого сприймання дійсності, критичного мислення, творчих здібностей дітей та молоді  засобами медіа й на матеріалі медіа.

Формування медіа-культури особистості в умовах сучасної медіа-реальності в Україні ставить проблему широкого запровадження медіа-освітньої практики в загальноосвітній школі. Актуальність курсу медіа-освіти обумовлено об’єктивним існуванням соціального медіа-культурного феномену – медіа-реальності, яка характеризується небувалим розвитком засобів масових комунікацій та складає вагому частину загального обсягу сучасного інформаційного простору. Разом із тим медіа-культура завдяки медіа-технологіям глибоко пронизує життя людини та активно впливає на формування  свідомості, що висуває потребу в спеціальній підготовці дітей, молоді до існування в сучасному просторі медіа-інформації та в глобальному інформаційному суспільстві.

Спираючись на досвід таких європейських країн, як Велика Британія, Франція, Канада, Росія та ін., ми висуваємо ідею  шкільної медіа-освіти, яка має впроваджуватися у форматі спецкурсу/факультативу для учнів старшої школи. Шкільна медіа-освіта спрямована на виховання свідомого, компетентного споживача медіа та має стимулювати розвиток спеціальних знань, умінь, навичок у сфері медіа. Основне завдання медіа-освіти полягає в системному та компетентному вихованні підростаючого покоління, яке повинно навчитися не лише користуватися різноманітними медійними засобами, а й розумітися на закономірностях їх функціонування, знатися на особливостях технологій впливу ЗМК, але головне – критично мислити, розвивати особистісне, оціночне ставлення до продукції мас-медіа в цілому та спиратися на етично-естетичні орієнтири в процесі сприймання візуальної компоненти медіа-продукції.

Об’єктом вивчення спеціалізованого курсу є суспільний феномен сучасної медіа-культури, яка становить щабель еволюційного розвитку цивілізації людства.

Предметом спеціалізованого курсу є особистісна медіа-культура, яка становить надбання знань, умінь, досвіду у сфері медіа-реальності.

         Мета спеціалізованого курсу - формування медіа-культури особистості  засобами медіа-освіти.

Завдання курсу:

·        Ознайомити учнів з основними етапами історії розвитку феномену медіа-культури, закономірностями функціонування засобів масової комунікації та технологіями їхнього впливу.

·        Дослідити з учнями різні види медіа-текстів та використані в них медіа-технології, стимулювати  розвиток критичного мислення та свідомого ставлення до медіа-продукції загалом.

·        Формувати практичні вміння: пошуку необхідної та відсторонення від непотрібної медіа-інформації, створення власних медіа-текстів.

·             Стимулювати творчий потенціал учнів як у напрямі створення власних медіа-текстів, так і в напрямі творчого сприймання медіа-текстів.

Методологічними засадами курсу є:

фрагменти філософської концепції М.Маклюена щодо провідної ролі медіа-технологій у ході розвитку людства;

медіа-психологічні теорії ЗМК: комунікації, семіотична, культурологічна, захисна, естетична та інші;

медіа-освітня концепція критичного мислення щодо ЗМК, розроблена Л.Мастерманом, а також медіа-освітні моделі К. Безелгет, Дж. Баукера, Д. Харта, медіа-освітня концепція французьких науковців;

медіа-освітні традиції російських авторів у галузі кіномистецтва (Ю.М. Усова, О.В. Федорова, О.В. Шарикова та ін.), медіа-культури (Н.Б. Кирилова).

 Ураховувався досвід медіа-освітніх проектів в Україні, зокрема практичний досвід школи № 77 м. Львова.

Так, наша концепція шкільної медіа-освіти ґрунтується на таких засадничих принципах:

-         медіа-освіта є обов’язковою у світі інформаційного суспільства в умовах повсюдного поширення медіа-культури як суспільного феномену виробництва та споживання медіа-продукції;

-         вся існуюча медіа-продукція не є точним відбитком/відображенням реальності, а є лише репрезентацією реальності: усі медіа презентують ті чи інші ідеологічні цінності, за якими стоять певні групи людей, впливові авторитети, бізнесові корпорації, політичні сили й авторське бачення реальності журналістськими, мистецькими колами;

-         медіа-освіта пов’язана з динамічними змінами в інформаційному та медіа-просторі й тому тривалість медіа-освітнього процесу для кожної особистості здійснюється протягом усього життя;

-         медіа-освіта має формувати не лише критичне мислення, а й критичне ставлення, критичні позиції особистості, орієнтувати молодь до критичного сприймання медіа-продукції, відучувати від пасивного й бездумного її споживання;

-         медіа-освіта є дослідницьким процесом, практичні заняття мають переважати теоретичні;

-         медіа-освіта є новою формою інтерактивної взаємодії між учнями та вчителем, передбачає створення умов для діалогу, взаємного навчання;

-         медіа-освіта спрямована насамперед на групову форму навчання;

-         медіа-освіта як особлива галузь знань формує не лише свідомого компетентного медіа-споживача, а людину з незалежним від стереотипів мисленням, стимулює розвиток її творчого потенціалу як у процесі сприймання медіа-текстів, так і їхнього створення.

Основними поняттями медіа-освітнього курсу є: 1) медіа-культура, відео-культура, 2)  види ЗМК, 3) медіа-технології, 4) медіа-текст, 5) мова медіа, 6) медіа-виробник, 7) медіа-репрезентація, 8) медіа-споживач, 9) медіа-творчість. Означені поняття перегукуються з такими традиційними, як «категорії», «агенція», «медіа-технології», «мова», «репрезентація», «аудиторія».

Розкриємо ключові поняття, які складають категоріально-понятійне коло медіа-освітнього курсу.

 Поняття «медіа-культура» визначається у двох аспектах: соціокультурному та психологічному. Насамперед медіа-культура – це суспільний феномен виробництва та споживання медіа-продукції, який передбачає взаємодію, комунікацію між цими двома умовними соціальними групами. Комунікація між виробником та споживачем, будучи опосередкованою технічними засобами, становить медіа-комунікацію, масову медіа-комунікацію.

Результатом діяльності в галузі медіа-виробництва є медіа-продукція у вигляді медіа-інформації та медіа-мистецтва (медіа-тексти), їх матеріальні носії (газети, журнали, фотоплівки, кінострічки, диски…), а також медіа-засоби (технічне забезпечення) та медіа-технології (у нашому контексті – прийоми, методи, техніки, психотехніки), завдяки яким медіа-продукція як створюється, так і зберігається, транслюється. Все це становить предметний та духовний аспект медіа-культури в цілому. 

Утім, медіа-культура має й інший, психологічний вимір – як медіа-культура особистості. Особистісна медіакультура становить набуті людиною як психофізіологічні, так і психологічні способи споживання медіа-продукції. До останніх відносяться: мотиви споживання, уміння пошуку, сприймання, аналізу, оцінювання, опрацювання, зберігання інформації, отриманої з медіа, а також застосування корисної, дистанціювання від непотрібної.

Ми виокремлюємо поняття «відеокультура», яке охоплює візуальний аспект загальної медіа-культури та становить чималу частину загального  обсягу медіа-культури в цілому. До відео-культури належить технічне забезпечення візуального плану медіа та уся візуальна та аудіовізуальна медіа-продукція. Медіа-культура та відео-культура зокрема, є основними поняттями курсу, які означають існуючий соціально-психологічний феномен сучасного інформаційного суспільства.

Поняття «види ЗМК» - розкриває тему «медіа» загалом і види медіа-засобів за знаковими, технічними носіями та визначає їхнє місце в історії розвитку засобів масової комунікації, наприклад: мова, малюнкова перед-писемність, писемність, друк, протомедії, фотографія, кінематограф, радіо, телеграф, телефон, телебачення, інтернет та ін. У деяких аспектах поняття «види ЗМК» відповідає терміну «категорія». Головний момент, на якому робиться наголос, - показати наступність розвитку засобів комунікації від заміщення об’єктів, дій звуками, словами до новітніх мультимедійних медіа.

«Медіа-виробник» - сукупність технічних засобів масової комунікації та людей, які ними володіють, створюють, розповсюджують медіа-продукцію (те, що й «агенція»). Дослідження цього поняття передбачає виявлення закономірностей функціонування агенцій, джерела їхнього фінансування, під впливом чи тиском якої/чиєї ідеології вони працюють, взаємовідносини з державою, цензурою.

Досліджувати поняття «медіа-виробник», «медіа-виробництво» доцільно через систему запитань типу: «Кому належить цей телевізійний канал (газета, видавництво, кіностудія)?», «Чиї погляди відстоюють ведучі такого-то каналу?», «Чому ця книжка вийшла великим накладом, а ця – незначним?», «Чому цей фільм багато рекламували, а про інший не було  чутно?» і т.ін.

«Медіа-технології» є важливим ключовим поняттям, яке охоплює технічні інструментальні техніки, прийоми, а також смислові, художні, спеціальні технології й психотехнології. Досліджуючи це поняття, необхідно розкрити провідну роль та значущість технічного обладнання, інструментарію у створенні будь-якого медіа-тексту. Також важливим є висвітлення так званих технологій психологічного впливу, прихованих технологій та ін.

«Медіа-текст» - це будь-яка медіа-продукція засобів масової комунікації – друкований текст у пресі, фотозображення, повідомлення по радіо, аудіо-візуальні зображення в кіно, на телебаченні або їхні фрагменти, реклама, етикетка на пляшці, SMS-повідомлення, веб-сторінка, блог, віртуальні фотоальбоми тощо.

Медіа-тексти як медіа-продукція традиційно поділяються на інформаційні, комерційні, соціальні, пізнавальні розважальні, мистецькі, але такий розподіл потребує суттєвих уточнень. Наприклад, далеко не всі кінофільми або літературу можна назвати медіа-мистецтвом, а також не кожна медіа-інформація є саме інформацією. 

«Мова медіа» –  слово, образ, звук – дослідження цього поняття тісно пов’язане з попереднім. Продуктивним є застосування «культурологічного», «семіотичного», «естетичного» підходів до вивчення ЗМК, «практичної» медіа-освіти. У процесі аналізу образу, фрагменту медіа-тексту виявляються елементи медіа-мови: використання культурних стереотипів, архетипів, символів, знаків, кодів, прийомів виразності та ін. Важливим є питання «з якою метою застосовується той чи інший мовний елемент?». Вивчення та дослідження «мови медіа» охоплює й технічний бік мови: висвітлення таких додаткових понять, як «фрагмент/кадр», «монтаж», «крупний план», «ракурс», «образ» та ін.

«Медіа-репрезентація» відтворює один із важливих принципів медіа-освіти про те, що вся наявна медіа-продукція не є дзеркальним відбиттям дійсності, медіа-тексти по-різному співвідносяться із нею, вони створюють власні версії реальності у віртуальному форматі. Тобто всі засоби масової комунікації не відбивають, а лише репрезентують існуючу реальність, відтворюючи ті чи інші смисли, ідеологічні цінності, за якими стоять певні групи людей, впливові авторитети, бізнесові корпорації, політичні сили та ін.

Поняття «медіа-споживач» певною мірою тотожне традиційному поняттю «аудиторія». Зрозуміло, що вивчення поняття охоплюватиме такі важливі позиції, як вплив медіа на аудиторію, типологія сприймання/споживання медіа-продукції, мотивація споживання медіа-продукції, сприймання одного медіа-тексту в різних умовах та ін.

Формування медіа-культури особистості має реалізуватися педагогом не лише в ході навчального процесу, а й через організацію обговорень з учнями, уточнюватися за цілями, позиціями, тобто здійснюватися в інтерактивній формі. «Особистісний» аспект медіа-освіти охоплює додаткові важливі поняття:  медіа-сприймання, критичне мислення, обдарованість у галузі медіа. Ці позиції також є як предметом дослідження, так і предметом активного обговорення у формі діалогу учнів з учителем. 

Отже, важливими психологічними складовими компетентного споживача є «візуальне медіа-сприймання», «критичне мислення», «медіа-обдарованість», які потребують особливої уваги.

«Візуальне медіа-сприймання» (або відео-сприймання) становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність, яка передбачає фіксацію, аналіз образного матеріалу медіа, його інтерпретацію як розуміння та підводить до формування  ставлення людини  до певної інформації.  

Свідоме сприймання як чуттєво-дослідницька діяльність є творчою діяльністю. Процес сприймання обумовлено минулим досвідом, надбаними знаннями, вміннями людини, її психічним розвитком, спрямованістю та рівнем особистісної культури.

Результатом сформованої медіа-культури особистості та її відео-культури зокрема, є розвинене відеосприймання, яке передбачає:

-         переважну фільтрацію та селекцію відео-матеріалу;

-         його ґрунтовний етично-естетичний аналіз;

-         оцінювання, емоційне ставлення до нього;

-         творчу інтерпретацію як переосмислення сприйнятого, як конструювання суб’єктивно нових образів і смислів.   

«Критичне мислення» становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність до поетапного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, а також самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів.

Критичне мислення є дуже важливим моментом у процесі формування медіа-культури особистості, але необхідно відрізняти критичне мислення як здатність особистості до адекватного сприймання медіа-продукції від критичного настановлення щодо медіа-культури загалом.

«Медіа-обдарованість» особистості - проявлений творчий потенціал медіа-споживача, який актуалізовано в галузі медіа в таких основних видах медіа-діяльності, як технічні здібності до засвоєння, користування, реконструювання медіа-засобів; створення власних медіа-текстів; творче сприймання медіа-продукції.

Одним із методів попереднього виявлення та часткового стимулювання розвитку медіа-обдарованості є, наприклад, метод самодіагностики. Самодіагностика активно-конструктивної (не споживацької!) схильності до медіа-культури в цілому здійснюється за допомогою таких питань: «Якими засобами медіа ти володієш і з якими вправляєшся найбільш успішно?», «Яка діяльність у галузі медіа тебе приваблює?», «Чи хотілося б тобі створити оригінальне/художнє фото? Зняти відеофільм? Створити анімацію? Створити віртуальний світ?», «Чи хотілося б тобі оволодіти медіа-професією - журналіста, оператора, режисера…?» та ін.

Такі запитання стимулюють молоду людину замислитися над своїми можливостями, можуть стимулювати до майбутньої самореалізації, у світі медіа зокрема.   

«Медіа-творчість» -  особливе ключове поняття медіа-освітньої моделі. Воно передбачає не лише виконання практичних творчих медіа-завдань, створення власних медіа-текстів, а й творче медіа-сприймання медіа-текстів, створених іншими, а також формування творчого стилю мислення та сприймання,  творчого ставлення до світу, життя в цілому.

Медіа-творчість тісно пов’язана з медіа-обдарованістю: творчість становить практичну реалізацію актуалізованої обдарованості в галузі медіа. Обидва поняття співвідносяться з різними аспектами діяльності особистості у сфері медіа: і у процесі споживання медіа-продукції як її переосмислення й створення власних інших/нових образно-смислових структур, і у процесі предметного створення медіа-текстів у різній формі: вербальній, образній, образно-вербальній, аудіо-візуальній тощо.

Усі виокремлені ключові поняття мають слугувати формуванню медіа-компетентної особистості. Кожне поняття можна досліджувати як окремо, так і в поєднанні з іншими. Наприклад, досліджуючи «медіа-текст», можна охопити й певні аспекти «медіа-мови» та «медіа-технологій», а досліджуючи поняття «медіа-споживач», висвітлити тему сприймання «медіа-текстів», впливу «технологій», розглянути його ресурсні можливості в контексті «медіа-творчості». Досліджуючи поняття «види ЗМК», доцільно узгодити його з поняттям «медіа-виробник». 

Методика вивчення ключових понять здійснюється через реалізацію таких  медіа-освітніх функцій:

-         адаптивної: вивчення ЗМК, закономірностей їхнього функціонування  призвичаює людину до медіа-світу;

-         інформативної:  надання учням теоретичних знань про ЗМК передбачає їхню загальну обізнаність щодо медіа-культури як виробництва та споживання інформації;

-         розвивальної: формування умінь адекватного сприймання, критичного мислення, оцінювання медіа-текстів за змістом і формою, активізації самостійності у виробленні власних суджень (конструктивне переосмислення медіа-текстів);

-         практичної: формування практичних навичок, спрямованих на пошук, засвоєння, зберігання потрібної медіа-інформації; дистанціювання від непотрібної;

-         творчої: стимулювання розвитку творчих умінь у створенні власних медіа-текстів та стимулювання розвитку творчого сприймання як уміння творчо інтерпретувати, переосмислювати зміст і форму медіа-текстів.

     Відповідно структура шкільної медіа-освітньої програми має чотири тематичні блоки, які відтворюють етапи формування медіа-культури особистості: гносеологічний, перцептивно-аксіологічний, практичний, креативний.

     Пізнавально-теоретичний блок програми становить гносеологічний етап формування особистісної медіа-культури та ґрунтується на основі надання учням системи знань, спрямованих на ознайомлення з явищем медіа-культури в інформаційному суспільстві, її співвідношенням з візуальною, масовою культурою, позитивними й негативними аспектами медіа-культури, історією розвитку ЗМК та їх видами, закономірностями функціонування та технологіями та ін. відповідно до ключових понять курсу. Вивчення ЗМК також передбачає надання знань школярам про сучасний стан медіа-культурного феномену в суспільстві й Україні зокрема, а також ознайомлення їх з місцем ЗМК в якості освітнього засобу, як форми роботи вчителя або форми навчання учнів. Форма реалізації: курс лекцій з використанням ілюстративного матеріалу, обов’язкове обговорення, обмін думками щодо отриманих знань.

      Дослідницький блок становить перцептивно-аксіологічний етап формування медіа-культури й логічно продовжує перший, але передбачає активну діяльність учнів саме в процесі дослідження ЗМК, забезпечує напрацювання особистісного досвіду щодо адекватного сприймання та ставлення до медіа-продукції, її свідомого споживання, активізації критичного мислення. Перцептивна складова вище означеної компоненти полягатиме в безпосередньому сприйманні (перцепція) учнями медіа-інформації у формі різноманітних  медіа-текстів, запропонованих для дослідження: друкованих, візуальних, аудіо-візуальних. Також перцептивна складова охоплює свідоме сприймання на основі власного досвіду(аперцепцію): інтерпретацію, осмислення змісту медіа-текстів. Аксіологічна складова спрямована передовсім на формування вміння аргументовано оцінювати інформаційний матеріал в умовах дослідницької діяльності учнів, переосмислювати його зміст. Оцінювання має бути не лише емоційним (подобається/не подобається), а й логічно, раціонально обґрунтованим.

Дослідження медіа-продукції в цілому орієнтовані на розуміння закономірностей функціонування ЗМК та систем, у середині яких вони працюють. У свою чергу, розуміння цих процесів учнями досягається завдяки здобутим знанням на попередніх лекціях, а також завдяки вправлянням у міркуванні, аналізуванні змісту та форми різних видів медіа-тексту, аргументованому оцінюванні медіа-інформації в ході самих досліджень. Дослідження ЗМК, що пропонуються нами, спрямовані на стимуляцію розвитку умінь учнів критично ставитися та сприймати продукцію ЗМК та здійснюються в інтерактивній формі.

Проведення дослідження може мати таку загальну схему.

Кожне окреме дослідження починається з короткого вступу та конкретного медіа-тексту, який має аналізуватися в різних аспектах, його обговорення має закінчуватися прийняттям рішення щодо його аргументованої оцінки/оцінок.

1етап - сприймання та розуміння запропонованого медіа-тексту, інтерпретація як витлумачування основного, загального смислу інформації (матеріал: стаття з газети, обкладинка журналу, рекламне повідомлення, рекламний ролик, відеосюжет з новин, телепрограма, документальний або художній фільм тощо);

2 етап - ретельний аналіз змісту та форми медіа-тексту, здійснюваний на базі отриманих раніше знань (визначення цілей, виявлення виду технології впливу даного медіа-продукту, визначення аудиторії, на яку його розраховано, з якою метою та ін.); синтез як узагальнення висновків аналізу та піддання їх коректному скептицизму, зіставлення із протилежними думками;

3 етап - оцінювання інформаційного матеріалу медіа-тексту за різними шкалами: «подобається/не подобається», «позитивний; більше позитивний, ніж негативний, нейтральний, більше негативний, чим позитивний, однозначно негативний» та ін.

4 етап - вибір позиції, заснованої на доказах: визначення особистісного ставлення до даного медіа-тексту. Останній етап є не лише результатом попередніх, а й головним фактором здійснення аксіологічної складової медіа-освітньої програми.

Спрямування учнів на активізацію критичного сприймання та осмислення медіа-текстів має допомогти їм не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні або негативні аспекти медіа- реальності, виявляти цінне чи помилкове, підводити школярів до формування незалежної точки зору. Інакше кажучи, блок дослідницьких занять спрямовано не стільки на розвиток адекватного сприймання та критичного мислення - хоча й це є важливим моментом, скільки на формування свідомого, раціонального ставлення до медіа-продукції та її споживання.

Методики реалізації: письмові роботи (рецензії, спростування) та обговорення таких робіт; аналіз зображення (рекламного, агітаційного); аналіз відеосюжетів, фільмів; диспути (як засіб формування вмінь висувати тезу, добирати її обґрунтування, доводити істину); анкетування на тему медіа-культури або її аспектів та обговорення його результатів; «брейнстормінг» (мозковий штурм), «гронування асоціацій», «кубик аналізу ознак поняття…» «працюйте парами», «діаграма» на тему медіа-культури, медіа-продукції; методика аргументованої оцінки, яка здійснюється на побудованій системі доказів на підтримку певного погляду, виокремлення аргументації «за» та «проти»; методика обговорення як підбиття висновків дослідження.

Форма проведення: виконання дослідницьких завдань із використанням матеріалів ЗМІ (вербальних, візуальних, змішаних) та їх активним опрацюванням як індивідуально, у групах по 2-3 або більше учнів, так і колективно.

Практичний блок освітньої програми передбачає праксеологічний етап формування медіа-культури школярів, базується на досвіді попередніх етапів та передбачає надбання учнями практичних умінь та прийомів у трьох різних напрямах.

Перший напрям - це надбання умінь цілеспрямованого пошуку, засвоєння, переробки й  практичного застосування медіа-інформації.

Навчання прийомів засвоєння медіа-інформації здійснюється завдяки активізації пізнавальних здібностей учнів, реалізація яких має таку послідовність: пошук інформації, оцінювання її важливості, асиміляція, засвоєння інформації, інтеграція нових знань з уже набутим досвідом, застосування отриманих знань на практиці. Кожна з перелічених актуалізованих стадій роботи з медіа-інформацією обумовлена реалізацією комплексу спеціальних вправ і завдань, спрямованих на формування вмінь шукати, аргументовано оцінювати інформацію, знаходити спільні зв’язки отриманої інформації з набутими раніше знаннями, творче застосування нових знань у практичному плані та ін.

 Другий напрям передбачає оволодіння засобами психологічного захисту в ході виконання спеціальних вправ, заснованих на несприйманні медіа-інформації або вправ, заснованих на детальному сприйманні, що передбачає ґрунтовний аналіз інформації. Надання учням такого психолого-педагогічного інструментарію сприяє активізації їх творчого мислення, що, в свою чергу, передбачає формування творчого стилю розумової діяльності в цілому й у ставленні до медіа-текстів зокрема.

Навчання прийомів психологічного захисту здійснюється завдяки виконанню вправ і завдань творчого типу, розв’язок яких завжди є неоднозначним і переводить певну проблему (наприклад, нав’язливий візуальний образ) в іншу площину: так, сприймання рекламного зображення можна спрямувати на створення іншої/нової суб’єктивної візуальної реальності.

Третій напрям ґрунтується на засвоєнні знань і вправ профілактичного характеру так званої медіа-гігієни. Ця частина програми торкається питання формування у школярів знань та умінь, необхідних для запобігання як психо-фізіологічних навантажень, пов’язаних із використанням ЗМК, так і негативного впливу на особистість з боку медіа-інформації. Зазначені вміння формуються як здатність особистості регулювати свою поведінку в процесі використання ЗМК та як здатність уникати медіа-інформації, яка руйнує психіку, свідомість, викривлює світобачення, підмінює, нівелює духовні цінності або дратує, викликає негативні емоції, нав’язує позицію, суперечливу переконанням особистості, намагається маніпулювати нею.

Методики реалізації охоплюють: інформаційно-пошукові (когнітивні, мнемонічні та ін. техніки); «захисні» («Антиреклама», «Аналіз зображення», «Стоп образ» та ін. Медіа-гігієнічний напрям складається з міні-лекції, спрямованої на ознайомлення з гігієнічними нормами щодо користування ЗМК (мобільним телефоном, тривалості перегляду ТБ, «сидіння» в Інтернеті) та вправ на вольову регуляцію поведінки, удосконалення організації часу, а також на фільтрацію загальних медіа-інформаційних потоків.

Форма проведення: індивідуальна, групова, фронтальна.

Творчий блок – креативний етап формування, що має два розгалуження:

1.     створення власних медіа-продуктів від невеличкого есе, статті, святкової листівки, рекламного зображення, складання слоганів до шкільних медіа-проектів тощо. Використовуючи медійні психотехнології в процесі створення власних медіа-текстів, учні на практиці краще розуміють як сутність принципів масової медіа-культури, так і її вплив на психологію сприймання, на свідомість споживача;

2.     створення образно-смислових конструкцій щодо існуючих медіа-текстів як переосмислення їхніх змісту та форми – як творче сприймання-інтерпретація.

Методики реалізації творчого спрямування становлять адаптовану до візуалізованої діяльності методику КАРУС (В.О. Моляко), аналіз медіа-тексту з різних точок зору.

Форма проведення: індивідуальна, групова, фронтальна

          Тестування. Оцінювання знань з курсу медіа-культури на сьогодні є проблематичним. Це пов’язано з багатьма не розробленими питаннями як у теоретично-методологічному плані, так і практично-методичному.

Тестування у вигляді ряду поставлених запитань з вибірковими відповідями (з трьома їх варіантами) є найбільш оптимальним засобом оцінювання в заліковій формі.